Від професійного спортсмена до офіцера Нацгвардії

Нацгвардієць Станіслав Бугрій – перший в історії Сумщини власник берета з відзнакою

_{Комусь вдача посміхається відразу, для інших це результат кропіткої праці і тернистий шлях до своєї мети. Для нашого героя шлях до омріяного берета тривав аж вісім років.}

Молодший лейтенант Станіслав Бугрій – начальник фізичної підготовки і спорту військової частини 3051 Східного ОТО Національної гвардії України став одним із шести тріумфаторів кваліфікаційного іспиту на отримання берету з відзнакою. З 71 одного учасника-нацгвардійця представнику Сумщини вдалося приміряти такий омріяний головний убір. Про власний секрет перемоги та пройдений шлях, який приніс успіх Станіслав Бугрій розповів і нам.

Інструктор повинен мати за плечима службу в армії

Як професійний спортсмен став офіцером Нацгвардії

У 2009 році я закінчив Сумський державний педуніверситет. За дипломом я тренер з вільної боротьби та викладач фізичного виховання. Однак саме у цьому році вирішив йти на контрактну службу, потрапив до військової частини 3051 у Сумах.
Відслужив три роки за контрактом і продовжив активно займатися спортом, досяг звання майстра спорту з вільної боротьби. А за чотири роки, у 2016, військова частина, так би мовити, запропонували повернутися. Саме в цьому році тут ввели посаду інструктора з фізичної підготовки, мені одразу зателефонували і запропонували, що називається, продовжити службу, але за спорідненою спеціальністю. Знаєте, цей той випадок коли ми ідеально підійшли один одному. Інструктор, звісно, повинен був мати за плечима службу в армії, вищу спортивну освіту та спортивний розряд мінімум кандидата в майстри спорту. Усім цим вимогам я повністю відповідав. А за півтора роки отримав офіцерське звання і став начальником з фізичної підготовки та спорту.

Берет з відзнакою підкорився з третьої спроби

Моя дебютна участь у боротьбі за берет трапилася у 2011 році. Але тоді була зовсім інша система як змагань, так і відбору до них. Тоді це були командні змагання і вже за їх результатами з кожної команди відбирали кращих. Вони і продовжували боротьбу за берет. Однак тоді мене суттєво підвела стрільба, і до так званого фіналу я пробитися не зміг. Вдруге свої сили я вирішив спробувати вже в минулому році. Але, на жаль, зовсім трішки мені не вистачило аби дістатися до фінального етапу змагань – рукопашного поєдинку. Засмутився, але пообіцяв собі – буду тренуватися увесь наступний рік та спробую свої сили знову у 2019.

Пообіцяв собі – буду тренуватися

Фізична витривалість, знання військової справи та історії України

Марш-кидок у повному спорядженні відстанню понад десять кілометрів з метанням гранат та подоланням природних і штучних перешкод, смуги перешкод, силові випробування, етап бойової стрільби з різних положень в обмежений час і спаринги з інструкторами з рукопашного бою, психологічну смугу, а також вирішили складні завдання на логіку - через все це пройшли майбутні "берети".

Бігти 12 кілометрів у повній бойовій амуніції вагою майже 20 кілограмів – неймовірно складно. Одна справа просто бігти, а інша коли уся ця дистанція – суцільні випробування, при чому не лише фізичні. Завдання з логіки, математики, навіть питання з історії України, за які можна було назбирати чимало штрафних хвилин. Була контрольна точка з військової медичної підготовки. Два завдання для мене на ній - накладання турнікету на поранення та переміщення пораненого. З ними я, до речі, дуже швидко впорався. Та серед іншого найскладніше мені було знайти вихід із абсолютно темного приміщення. От уявіть – закрили тебе там, ти мусиш кілька хвилин посидіти в темряві і потім швидко знайти вихід. Розумієш, що це твій час і йде він досить швидко, а освоїтися і зрозуміти де шукати правильний вихід не так просто. Врешті методом швидких спроб вихід я знайшов. Ну а далі пішла дійсно фізична робота на всі групи м'язів так би мовити. Кидання гранати, віджимання, прес, кантування шини, присідання з мішком, вага якого 30 кілограмів.

Цього разу стрільба не підвела

"Далі на нас чекали стрільби. Спочатку з пістолета, потім з автомата. При чому з останнього стріляли з трьох положень – стоячи, з коліна та лежачи. Знаєте, приємно що цього року вдалося впоратися з нею, зібрався, зосередився і відстріляв на той результат, який вивів мене до фіналу. А там останнє і випробування – рукопашний бій. Нас стартувало 71, а залишилося лише 9 учасників. Потрібно було зробити останній крок. Головна умова рукопашного бою – не просто відстояти три хвилини, а показати активність, навички його ведення. А в суперниках – кандидат чи майстер спорту з рукопашного бою чи самбо. Довелося і бити, і кидати, аби набирати бали"

"Коли закінчився останній етап і ти чекаєш рішення ради беретів – оці останні хвилини емоції переповнюють. І коли ти чуєш слова військовослужбовець Станіслав Бугрій заслуговує носити берет з відзнакою – почуття неймовірні!"

Досі незвично відчувати себе переможцем змагань. Та, водночас, розумієш – вся робота та всі докладені зусилля виправдали себе сповна. І прислів'я «Перемога любить підготовку» дійсно доречне. Вже кілька днів пройшло після змагань, а я й нині отримую вітання. Телефон не замовкав, смс-повідомлення постійно приходили. Коли приїхав в частину хвилин десять йшов до свого кабінету, всі вітали, тішилися моїй відзнаці. Командир, звісно, привітав і подякував, сказав це честь для частини. Насправді, і сам це розумію, до мене ще ніхто із сумських нацгвардійців такої висоти не досягав і берет з відзнакою не одягав.

"Я не лише професійний військовий, я ще й професійний спортсмен, двадцять років в спорті, тому навіть після такої високої відзнаки продовжуватиму шукати для себе нові виклики. Зараз шукаю для себе нову вершину, нову ціль, от визначуся з нею і буду вперто до неї йти".

Анатолій Кравченко